Твори Лариси Ніцой для дітей 
"У дитинстві я була дуже сором’язливою. Думаєте, це гарна риса? Аж ніяк. Наприклад, на уроці вчителька думала, що я мовчу, бо не знаю відповіді. А я знала, але соромилася казати перед класом. Якось я вирішила, що треба боротися з цією рисою. Я змушувала себе не соромитися — нічого не виходило. І тоді я спробувала замаскуватися. Прикинулася, ніби я така, як усі, і нічого не боюся й не соромлюся. Це мені вдалося! Я й досі маскуюся. Сьогодні ніхто й не здогадується, що в мені, такій дорослій, сміливій і рішучій, досі ховається маленька сором’язлива дівчинка." (Лариса Ніцой)
Лариса Ніцой - письменниця, громадська діячка. Народилася 17 березня 1969 року на Кіровоградщині в родині лікаря та вчителя. 1991 року здобула освіту в Кіровоградському педагогічному інституті. Працювала вчителькою української мови та літератури в місцевій загальноосвітній школі. 1998 року переїхала до Києва, де активно взялася за громадську й політичну діяльність.
Літературна діяльність Лариси Ніцой тісно пов’язана з освітянською та громадською активністю. Письменниця ініціювала чимало соціальних і культурних проектів: щорічний круглий стіл «Книга на захисті дитячої душі», Всеукраїнський рух «Дорослі читають дітям», Всеукраїнська акція «Почитай мені, татку!», «Тиждень читання для дітей» (Музей-квартина П. Г. Тичини) та інші. 2001 року було вперше опубліковано «Казку про славного Орленка», від 2006 року твори Лариси Ніцой виходять окремим виданнями (казкова повість «Пригоди лисеняти Бума»), казка «Як хом’ячок друзів шукав» (2008), «Невигадані історії про звіряток-друзяток», «Казка про Українське Щастя» (2009), казка «Ярик і дракон» (2010), «Зомба, або Історія одного хлопчика» (2010) та «Страшне страховисько» (2010), «Ярик-векалка» (2012) та інші. 2015 року вийшли «Павлусь і Павлинка», «Мій Блек», «Неслухи і вередулі», а в новоствореному видавництві «Чорні вівці» вийшла історія для дошкільнят «Зайчикове щастя». Загалом у доробку Лариси Ніцой понад 15 видань для дітей дошкільного й молодшого шкільного віку.
Лауреатка Всеукраїнської премії «Гілка золотого каштану» та дипломантка міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова». Захоплюється дизайном і фотозйомкою, колекціонує дитячі книжки та мультфільми, любить подорожувати і спілкуватися з дітьми. Виховує доньку та сина.
За матеріалами: http://www.barabooka.com.ua/ https://mala.storinka.org/%D0%B4%D0%B8%D1%82%D1%8F%D1%87%D1%96-%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8-%D0%BB%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%81%D0%B8-%D0%BD%D1%96%D1%86%D0%BE%D0%B9.html
Велика онлайн бібліотека
http://gostei.ru/shkolnaya-programma-po-literature/
http://www.litra.ru/composition/
Перший урок 2017-2018
Створення ребусів
http://rebus1.com/ua/index.php?item=blog
Дистанційне навчання
«Велика — бо користь від навчання книжного.
С.Алексієвич - лауреат Нобелівської премії з літератури у 2015 р.
Лауреатом Нобелівської премії з літератури стала білоруська письменниця Світлана Алексієвич, автор досліджень «У війни не жіноче обличчя», «Цинкові хлопчики» і «Чорнобильська молитва».
У Шведській королівській академії наук оголосили, що премію, розміром близько 960 тисяч доларів, Алексієвич вручають за «її поліфонічні тексти, пам’ятку страждань і мужності у наш час».
Алексієвич народилася в Україні, в Івано-Франківську в 1948 році, згодом її родина переїхала до Білорусі. Від початку 2000-их Алексієвич живе в Західній Європі, пише свої твори російською мовою.
У цьому році вона отримала премію імені Капусцінського за «Час секонд хенд». У 2011 році її книгу «У війни не жіноче обличчя» також було удостоєно цієї нагороди.
В фаворити Нобелівської премії з літератури потрапила в 2013 році, коли вийшла її книга «Час секонд-хенд».
Церемонія вручення нагород відбудеться у грудні в Стокгольмі й Осло.
Про Алексієвич Світлану Олександрівну - матеріал з Вікіпедії
«Ми унікальна нація. У нас хліборобів морили голодом»: 10 цитат Ліни Костенко про Україну та кохання
19 березня, Ліна Костенко відзначає 86-річчя. Її твори не лише цікаві та влучні, а й глибоко актуальні. Уже багато років вона залишається справжнім борцем з неправдою, показовістю, пристосуванством, а зброя її – твори.
1. «Українська література - це література заборонених і загиблих, розстріляних і зацькованих, вигнаних і забутих, через століття згаданих, через півстоліття надрукованих».
2. «Ми унікальна нація. У нас хліборобів морили голодом. Режисери ставили спектаклі у концтаборах. Поетів закопували у вічну мерзлоту. У кого ще є атомний саркофаг? А у нас є».
3. «Потрібен якийсь літературознавчий Фройд, щоб поставив діагноз цій шизофренічній продукції. Література зробилася,як блошиний ринок – хто що має, несе на продаж. Хоч зі смітника витягне, а виставить на загальний показ. (…) Підхопили постмодернізм, як вітрянку, розчухали до крові, ну, і яке ж тепер обличчя літератури?»
4. «А ви думали, що Україна так просто. Україна — це супер. Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни».
5. «Демократія тим і добра, що при демократії не держава руйнує людину, а людина будує державу».
6. Пристрасть - це натхнення тіла, а кохання - це натхнення душі. Любов як функції геніталій залишмо приматам. Мені потрібен космос її очей.
7. Кожен мужчина, крім своєї домашньої Єви, має в уяві свою недосяжну Ліліт
8. Важко любити розумну жінку. Завжди боїшся впасти у її очах. Жінка втрачає на інтелекті, лише коли вона кохана. Так що бажано підтримувати в ній цей стан
9. Жінки довше переживають образу, незалежно від того, вони образили чи їх ображено.
10. От я гляну на неї — вона прекрасна. Торкнуся до неї — вона магніт. Але втомлена жінка під вечір — це вже ступа. А коли ще й задубіла в роздратуванні, то це вже ціла меґера.
Джерело: tvoemisto.tv, obozrevatel
Ліна Костенко
Життя, як річку, не перейдеш вбрід
Життя, як річку, не перейдеш вбрід.
Та, певно, в ньому і немає броду.
Заходь по груди у студену воду,
Пливи, пливи, пливи десятки літ!
Не уникай в путі круговороту -
Хай руки загартуються твої,
Бо доведеться плавати і проти,
І впоперек стрімкої течії.
Коли ж попадеш в смугу теплих течій,
Коли душа розніжиться без меж,
Ослабнуть руки і отерпнуть плечі,
І вже навряд чи далі попливеш.
Зануриш серце у блаженну втому,
Запрагнеш тільки затишку... О, ні!
Як жити, зачепившись на мілкому,
То краще потонуть на глибині.
Болить
Болить...і не питай на що це схоже.
Так, може, тане сіль у чашці чаю,
Чи замерзає пролісок, чи може...
Не поясню...Однаково не знаю!
Болить...І не питай у чім причина.
Пропахло серце димом, листя палять.
Чиясь кольнула погляду крижина.
Чиїсь слова закралися у пам"ять.
Болить...І не питай мене навіщо.
Тримаю й досі вкупі душу й тіло.
Нема тому пояснення простого.
Можливо, лиш для того, щоб боліло!
Давидові псалми
Блажен той муж, воістину блажен,
котрий не був ні блазнем, ні вужем.
Котрий вовік ні в празники, ні в будні
не піде на збіговиська облудні.
І не схибнеться на дорогу зради,
і у лукавих не спита поради.
І не зміняє совість на харчі, -
душа його у Бога на плечі.
І хоч про нього скажуть: навіжений,
то не біда - він все одно блаженний.
І між людей не буде одиноким,
стоятиме, як древо над потоком.
Крилаті з нього вродяться плоди,
і з тих плодів посіються сади.
І вже йому ні слава, ні хула
не зможе вік надборкати крила.
А хто від правди ступить
на півметра, -
душа у нього сіра й напівмертва.
Не буде в ній ні сили, ні мети,
лиш без'язикі корчі німоти.
І хто всіляким ідолам і владам
ладен кадити херувимський ладан,
той хоч умре з набитим гаманцем, -
душа у нього буде горобцем.
Куди б не йшов він, на землі і далі,
дощі розмиють слід його сандалій.
Бо так воно у Господа ведеться -
дорога ницих в землю западеться!
Ти крихта у мені
І скаже світ:
– Ти крихта у мені.
Ти світлий біль в тяжкому урагані.
Твоя любов – на грані маячні
і віра – у наївності на грані.
Що можеш ти, розгублене дитя,
зробити для вселюдського прогресу?
– Я можу тільки кинути життя
історії кривавій під колеса.
Хоч знаю: все це їй не первина.
Але колись нап'ється ж до переситу!
Захоче випити не крові, а вина
за щастя людства,
за здоров'я всесвіту!
Вже почалось, мабуть, майбутнє
Вже почалось, мабуть, майбутнє.
Оце, либонь, вже почалось…
Не забувайте незабутнє,
воно вже інеєм взялось!
І не знецінюйте коштовне,
не загубіться у юрбі.
Не проміняйте неповторне
на сто ерзаців у собі!
Минають фронди і жіронди,
минає славне і гучне.
Шукайте посмішку Джоконди,
вона ніколи не мине.
Любіть травинку, і тваринку,
і сонце завтрашнього дня,
вечірню в попелі жаринку,
шляхетну інохідь коня.
Згадайте в поспіху вагона,
в невідворотності зникань,
як рафаелівська Мадонна
у вічі дивиться вікам!
В епоху спорту і синтетики
людей велика ряснота.
Нехай тендітні пальці етики
торкнуть вам серце і вуста.
Лермонтовські читання
Мета заходу - виховувати інтерес до творчості Лермонтова, розвивати акторські здібності. вміння декламувати поетичні та прозові твори, також любов до слова.
Свято пройшло у теплій, дружній обстановці.
Конкурс "Живая классика"
26.12. 2013 у ЗОШ 1-3 ст.№10 Ніжинської міської ради відбувся 1 етап Всеукраїнського конкурсу "Живая классика". Це унікальний захід, де пропагується читання творів російських та зарубіжних класиків. У конкурсі взяли участь шестикласники: Нещерет В., Іванова В., Отт Є., Калениченко А., Крапив'янський Вс., Корж О., Крошка К., Гетьманська А., Салій Н.. Учні читали напам'ять уривки прозових творів російських та зарубіжних письменників. Четверо учнів стали переможцями : Отт Є., Нещерет В., Іванова В., Калениченко А. 
23.01.2014р. відбувся міський Всеукраїнський конкурс "Живая классика". Калениченко А. зайняла 2 місце, Іванова В. та Отт Є. - 3 місце, Нещерет В. став лауреатом конкурсу.
У 8-А класі відбулась зустріч із поетесою С.К.Демиденко.
